Коротко
Модель краще узгодилася з даними за 1964–2019 роки, ніж два інші механізми. Висновок залежить від припущень про рух і зміну форми внутрішнього ядра.
Хуйфен Чжан та Матьє Дамбрі з Університету Альберти запропонували модельне пояснення повільних змін тривалості земної доби. За їхніми розрахунками, гравітаційна взаємодія внутрішнього ядра й мантії може бути основним рушієм цих коливань у дослідженому періоді. Про роботу 6 жовтня повідомило УНІАН із посиланням на Earth.com.
Дослідники порівняли три можливі механізми — магнітні сили, тиск рідкого заліза на нерівності межі ядра та мантії й гравітацію внутрішнього ядра — із виміряними змінами тривалості доби за 1964–2019 роки. За переказом видання, гравітаційний механізм краще збігся з величиною та часом багатодесятирічних коливань. Йдеться про зміни на кілька мілісекунд.
У моделі внутрішнє ядро коливається відносно мантії, а нерівномірність його форми створює гравітаційний крутний момент. Пояснення працює за умови, що ядро повільно змінює форму. Розрахункові оцінки можуть коливатися до 30% залежно від використаної моделі течії у зовнішньому ядрі.
Результат не означає, що встановлено єдину причину всіх змін тривалості доби. Швидші коливання можуть мати інші механізми, а повторюваність приблизно 70-річного циклу на довших проміжках залишається невизначеною. Дату виходу роботи та назву наукового журналу в наведеному матеріалі не зазначено.